Майстер і Маргарита - Страница 63

Це було знадвору, а всередині Вар’єте так само було дуже негаразд. З самого раннього ранку стали дзвонити й дзвонили безупинно телефони в кабінеті Лиходєєва, в кабінеті Римського, в бухгальтерії, у касі та в кабінеті Варенухи. Василь Степанович спершу відповідав щось, відповідала й касирка, мимрили щось у телефон капельдинери, а згодом зовсім перестали відповідати, тому що на усі запитання, де Лиходєєв, Варенуха, Римський, відповідати було геть нічого. Попервах пробували здихатися словами «Лиходєєв на квартирі», а з міста відповідали, що дзвонили на квартиру й що квартира каже, що Лиходєєв у Вар’єте.

Задзвонила стривожена дама, стала кликати Римського, їй порадили зателефонувати до дружини його, на що слухавка, заголосивши, відповіла, що вона й є дружина і що Римського ніде немає. Починалося казна-що. Прибиральниця вже всім розповіла, що, з’явившись до кабінету фіндиректора прибирати, побачила, що двері наостіж, лямпи горять, вікно в сад розбите, крісло валяється на підлозі й нікого немає.

Десь по десятій увірвалася до Вар’єте мадам Римська. Вона голосила й заламувала руки. Василь Степанович внівець розгубився й не знав, що їй порадити. А о пів на одинадцяту з’явилася міліція. Першим і цілком слушним запитанням було:

— Що тут у вас діється, громадяни? У чому річ?

Команда відступила, виставивши вперед блідого й стурбованого Василя Степановича. Довелось назвати речі своїми іменами й зізнатися в тому, що адміністрація Вар’єте, в особі директора, фіндиректора та адміністратора, зникла й перебуває казна-де, що конферансьє по вчорашньому сеансі було відвезено до психіятричної лікарні й що, коротко кажучи, цей учорашній сеанс був геть чисто скандальним сеансом.

Вгамувавши, скільки можна, голосіння мадам Римської, її відправили додому й більш за все зацікавилися оповіданням прибиральниці про те, в якому стані було знайдено кабінет фіндиректора. Службовців попросили розійтися по своїх місцях і ставати до діла, і за короткий час в будинку Вар’єте з’явилося слідство у супроводі гостровухого, м’язистого, кольору цигаркового попелу собаки з надзвичайно розумними очима. Серед службовців Вар’єте відразу рознеслося шушукання про те, що пес — не хто інший, як славетний Тузбубна. І правда це був він. Поведінка його вразила усіх. Тільки-но Тузбубна вбіг до кабінету фіндиректора, він загарчав, вишкіривши страхітливі жовтуваті ікла, тоді ліг на живіт і з якимось виразом туги й водночас люті в очах підповз до розбитого вікна. Подолавши свій страх, він раптом скочив на підвіконня і, задерши гостру морду догори, дико й хижо завив. Він не хотів йти з вікна, гарчав, і здригався, і поривався скочити униз.

Пса вивели з кабінету й пустили його до вестибуля, звідки той вийшов парадним входом на вулицю й привів тих, хто йшов за ним, до таксомоторної стоянки. Біля неї він слід, яким йшов, загубив. Відтак Тузабубну відвели.

Слідство розташувалося в кабінеті Варенухи, куди й стали по черзі викликати тих службовців Вар’єте, які були свідками учорашніх пригод під час сеансу. Треба сказати, що слідству щокроку довелося долати непередбачувані труднощі. Нитка раз-у-раз рвалася в руках.

Афіші ж бо були? Були. Але за ніч їх позаклеювали новими, і тепер жодної немає, хоч вбий. Звідки узявся цей самий маг? А хто ж його знає. Отже, з ним укладали договір?

— Слід гадати, — відповів схвильований Василь Степанович.

— А як укладали, то він мав був пройти крізь бухгальтерію?

— Щонайдоконче, — відповідав, хвилюючись, Василь Степанович.

— То де ж він?

— Немає, — відповідав бухгальтер, чимдалі більш бліднучи та розводячи руками. І дійсно, ані в актах бухгальтерії, ні в фіндиректора, ні в Лиходєєва, ні в Варенухи жодних слідів договору немає.

А як же прізвище цього мага? Василь Степанович не знає, він не був учора на сеансі. Капельдинери не знають, білетна касирка наморщувала лоба, наморщувала, думала, думала, нарешті сказала:

— Во… Здається, Волянд.

А може бути й не Волянд? Може бути й не Волянд. Може Фалянд.

З’ясувалося, що в бюрі іноземців ні про якого Волянда, так само як і про Фалянда, мага, геть нічого не чули.

Кур’єр Карпов повідомив, що нібито цей самий маг зупинився на квартирі в Лиходєєва. На квартирі, певна річ, відразу побували. Жодного мага там не виявилося. Самого Лиходєєва теж немає. Покоївки Груні немає, й де вона поділася, ніхто не знає. Голови правління Никанора Івановича немає, Пролежнєва немає!

Виходило щось згола несусвітнє: зник увесь провід адміністрації, учора був дивний скандальний сеанс, а хто його проводив і на чиє напучення — хтозна.

А йшлося, тим часом, до полудня, коли мала відкритися каса. Та про це, звісно, годі було й казати! На дверях Вар’єте відразу ж було вивішено величезний шмат картону з написом: «Сьогоднішній спектакль скасовується». У черзі почалося хвилювання, починаючи з голови її, та, похвилювавшись, вона усе-таки стала руйнуватися, і за годину приблизно по ній на Садовій не зосталося й сліду. Слідство відбуло, щоб вести далі свою роботу в іншому місці, службовців відпустили, залишивши самих чергових, і двері Вар’єте замкнули.

Бухгальтер Василь Степанович мав терміново виконати два завдання. По-перше, з’їздити до Комісії видовищ та розваг полегшеного типу з доповіддю про вчорашні події, а по-друге, побувати у фінвидовищному секторі з тим, щоб здати вчорашню касу — 21 711 рублів.

Акуратний та сумлінний Василь Степанович запакував гроші в газетний папір, мотузкою перехрестив пакунок, уклав його до портфеля і, добре знаючи інструкцію, скерувався, як звичайно, не до автобуса чи трамваю, а до таксомоторної стоянки.