Майстер і Маргарита - Страница 95

— Слухаюсь, мессіре, — сказав кіт, — якщо ви вважаєте, що немає розмаху, то й я негайно стану додержуватись такої ж думки.

— Ти диви! — відповів на це Волянд.

— Я пожартував, — сумирно сказав кіт, — а щодо тигрів, то я звелю їх засмажити.

— Тигрів не можна їсти, — сказала Гелла.

— Ви так гадаєте? Тоді прошу послухати, — озвався кіт і, мружачись з розкошів, розповів про те, як одного разу він поневірявся протягом дев’ятнадцяти днів у пустелі й єдине, чим він живився, було м’ясо забитого ним тигра. Усі зацікавлено вислухали цю захопливу розповідь, а коли Бегемот закінчив його, усі хором вигукнули:

— Брехня!

— Найцікавішим за усе в цій брехні є те, — сказав Волянд, — що вона — брехня від першого до останнього слова.

— Ах так? Брехня? — вигукнув кіт, і всі подумали, що він стане протестувати, але він лиш тихо сказав: — Історія розсудить нас.

— А скажіть, — звернулася Марго, пожвавлена після горілки, до Азазелла, — ви його застрелили, цього колишнього барона?

— Натурально, — відповів Азазелло, — як це було його не застрелити? Його доконче слід застрелити.

— Я так схвилювалася! — вигукнула Маргарита. — Це сталося так несподівано.

— Нічого в цьому немає несподіваного, — заперечив Азазелло, а Коров’єв заскиглив та занив:

— Як це не хвилюватися? Мені самому жижки затрусилися! Бух! Раз! Барон набік!

— Зі мною мало істерика не сталася, — додав кіт, облизуючи ложку з ікрою.

— От чого не можу збагнути, — казала Маргарита, й золоті іскри від кришталю скакали їй в очах, — невже знадвору не було чути музики та й взагалі гуркоту цього балю?

— Авжеж не було чути, королево, — пояснив Коров’єв, — це треба робити так, щоб не було чути. Це ретельніше треба робити.

— Ну так, ну так… Таж річ у тому, що той чоловік на сходах… От як ми проходили з Азазеллом… І другий біля під’їзду… Я думаю, що він стежив за вашою квартирою…

— Так, так! — кричав Коров’єв. — Так, дорога Маргарито Миколаївно! Ви підкріплюєте мої підозри. Так, він стежив за квартирою. Я й сам узяв був його за роззявкуватого приват-доцента чи то закоханого, що марудиться на сходах. Ба ні, ні! Щось гнітило моє серце! Ах! Він стежив за квартирою! І другий в під’їзді теж! І той, що був у підворітті, так само!

— А от цікаво, як нас прийдуть арештувати? — спитала Маргарита.

— Неодмінно прийдуть, чарівна королево, неодмінно! — відповідав Коров’єв — Чує серце, що прийдуть. Не зараз, звичайно, але свого часу обов’язково прийдуть. Та, гадаю, нічого цікавого не буде.

— Ах, як я схвилювалася, коли цей барон впав, — казала Маргарита, яка, очевидно, досі переживала вбивство, яке вона бачила вперше на віку. — Ви, певно, добре стріляєте?

— Підхоже, — відповів Азазелло.

— А на скільки кроків? — поставила Маргарита не зовсім ясне запитання.

— У що, залежно від того, — резонно відповів Азазелло, — одна річ вцілити молотком у шибку критикові Латунському і зовсім інша річ — йому ж у серце.

— У серце! — вигукувала Маргарита, чомусь беручись за своє серце. — У серце! — повторила вона глухим голосом.

— Що це за критик Латунський? — спитав Волянд, примружуючись на Маргариту.

Азазелло, Коров’єв та Бегемот якось сором’язливо похнюпилися, а Маргарита відповіла, червоніючи:

— Є один такий критик. Я сьогодні увечері рознесла усю його квартиру.

— Оттак-пак! А навіщо ж?

— Він, мессіре, — пояснила Маргарита, — згубив одного майстра.

— Та самій-бо навіщо ж було труждатися? — спитав Волянд.

— Дозвольте мені, мессіре, — скрикнув радісно кіт, зіскакуючи.

— Та сиди ти, — буркнув Азазелло, підносячись, — я сам зараз з’їжджу…

— Ні! — вигукнула Маргарита. — Ні, благаю вас, мессіре, не треба цього.

— Воля ваша, воля ваша, — відповів Волянд, а Азазелло сів на своє місце.

— То на чому ж ми пак зупинилися, дорогоцінна королево Маргарито? — казав Коров’єв. — Ах так, серце. У серце він влучає, — Коров’єв простяг свого довгого пальця в напрямі Азазелла, — на вибір, у будь-яке передсердя або в будь-який шлуночок.

Маргарита не зразу збагнула, а збагнувши, вигукнула здивовано:

— То вони ж закриті!

— Дорога, — деренчав Коров’єв, — у тому ж то й штука, що закриті! У тім-бо й уся сіль! А у відкритий предмет може вцілити й аби-хто!

Коров’єв витяг з шухляди сімку вино, подав її Маргариті, попрохавши позначити нігтем одне з вічок. Маргарита позначила кутове верхнє праве. Гелла сховала карту під подушку, крикнувши:

— Готове!

Азазелло, який сидів, обернувшись від подушки, витяг з кишені фрачних штанів чорного автоматичного пістолета, поклав дуло його на плече і, не повертаючись до ліжка, стрелив, викликавши веселий переляк в Маргарити. З-під простреленої подушки витягли сімку. Помічене Маргаритою вічко було пробито.

— Не бажала б я стрітися з вами, коли в руках ваших револьвер, — кокетливо зиркаючи на Азазелла, сказала Маргарита. Вона мала пристрасть до усіх людей, що роблять будь-що першоклясно.

— Найдорожча королево, — пищав Коров’єв, — я нікому не раджу стрітися з ним, навіть як він не матиме жодного револьвера в руках! Даю слово колишнього реґента та заспівача, що ніхто не поздоровив би того, хто стрівся.

Кіт сидів похнюпившись під час досліду зі стріляниною і раптом заявив:

— Беруся перевершити рекорд із сімкою.

Азазелло у відповідь щось прогарчав. Та кіт був упертий і зажадав не одного, а двох револьверів. Азазелло дістав другого револьвера з другої задньої кишені штанів і разом із першим, презирливо кривлячи рота, простягнув їх хвалькові. Намітили два вічка на сімці. Кіт довго лаштувався, відвернувшись від подушки. Маргарита сиділа, заткнувши пальцями вуха, і дивилася на сову, що куняла на коминковій полиці. Кіт стрелив з обох револьверів, після чого зразу ж верескнула Гелла, вбита сова впала з коминка, і розбитий годинник став. Гелла, в якої права рука була закривавлена, з виттям вчепилася в шерсть котові, а він їй на відповіт у коси, й вони, звившись у клубок, покотилися підлогою. Один з келихів впав зі столу й розбився.