Майстер і Маргарита - Страница 78

К оглавлению

78

Розділ 20
Азазеллів крем

Місяць у вечірньому чистому небі висів повний, видний крізь віти клена. Липи й акації помережили землю в саду складним плетивом плям. Тристулкове вікно в ліхтарі, розчинене, але завішене шторою, світилося скаженим електричним сяйвом. У спальні Маргарити Миколаївни світилися усі вогні й освітлювали цілковитий розгардіяш у кімнаті.

На ліжку на ковдрі лежали сорочки, панчохи й білизна, зжужмлена ж білизна валялася просто на підлозі поряд із розчавленою в хвилюванні пачкою цигарок. Туфлі стояли на нічному столику поряд із недопитою філіжанкою кави та попільничкою, в якій курівся недопалок, на спинці стільця висіла чорна вечірня сукня. У кімнаті пахло парфумами, до неї долітав звідкілясь запах розпеченої праски.

Маргарита Миколаївна сиділа перед трюмом у самому купальному шляфроку, накинутому на голе тіло, і в замшових чорних туфлях. Золотий браслет з годинником лежав перед Маргаритою Миколаївною поряд із слоїком, одержаним від Азазелла, і Маргарита не зводила очей від цифербляту. Часом їй здавалося, наче годинник зіпсувався й стрілки не рухаються. Та вони рухались, хоча й поволі, неначе прилипаючи, і нарешті <довга стрілка впала на двадцять дев’яту хвилину десятої>. Серце Маргариті страшно гупнуло, так що незмога їй було навіть спершу узятися за слоїка. Упоравшись із собою, Маргарита відкрила його й побачила у слоїку масний жовтуватий крем. Їй здалося, що він пахне болотяним баговинням. Кінчиком пальця Маргарита виклала невеликий мазочок крему на долоню, причому дужче запахло болотяними травами й лісом, і тоді долонею стала втирати крем у чоло й щоки.

Крем легко мастився і, як здалося Маргариті, відразу ж звітрювався. Зробивши декілька втирань, Маргарита зиркнула в люстро й впустила слоїка просто на скельце годинника, через що воно побралося тріщинами. Маргарита заплющила очі, тоді глянула ще раз і нестримно зареготала.

Оскубані з країв у ниточку пінцетом брови згустилися й чорними рівними дугами лягли над зазеленілими очима. Тонка вертикальна зморшка, що перетинала перенісся, яка з’явилася тоді, у жовтні, коли зник майстер, безслідно зникла. Зникли й маленькі жовтенькі тіні біля скронь, і дві ледь помітні сіточки біля зовнішніх кутів очей. Шкіра щік налилася рівним рожевим кольором, чоло стало білим і чистим, а перукарська завивка розпустилася.

На тридцятирічну Маргариту з люстра гляділа зроду кучерява чорноволоса жінка років двадцяти, нестримно регочучи, вискалюючи зуби.

Нареготавшись, Маргарита вихопилась із шляфроку одним скоком і широко зачерпнула легкий масний крем і дужими мазками почала намащувати ним шкіру тіла. Воно відразу зарожевіло й запалало. Затим миттєво, немовби з мозку вихопили голку, вщухла скроня, що скніла увесь вечір по побаченні в Олександрівському саду, м’язи рук та ніг зміцніли, а відтак тіло Маргарити втратило вагу.

Вона підскочила й зависла в повітрі невисоко над килимом, потім її поволі потягло додолу, й вона знизилася.

— От так крем! От так крем! — закричала Маргарита, кидаючись у крісло.

Намащування змінили її не тільки зовнішньо. Тепер у ній, у кожній частинці її тіла, скипала радість, яку вона відчувала, як пухирці, що колють усе її тіло. Маргарита почулася вільною, вільною від усього. Крім того, вона зрозуміла з усією ясністю, що саме сталося те, про що ще зранку казало передчуття, й що вона покидає віллу і колишнє своє життя назавжди. Та від цього колишнього життя усе ж відкололася одна думка про те, що слід виконати лише останній борг перед початком чогось нового, незвичайного, що тягне її угору, в повітря. І вона як була гола, із спальні, раз-у-раз злітаючи в повітря, перебігла до чоловікового кабінету, кинулась до його письмового столу. На видертому із записника аркуші вона без помарок швидко, великими літерами, оливцем написала записку:

«Вибач мені та якнайшвидше забудь. Я тебе покидаю навік. Не шукай мене, це марно. Я стала відьмою з горя та лиха, що спіткали мене. Мені пора. Прощавай. Маргарита».


Із геть полегшеною душею Маргарита прилетіла до спальні, і слідом за нею туди ж вбігла Наталя з оберемком речей. І враз усі ці речі, дерев’яні плічка з платтям, мереживні хустки, сині шовкові туфлі на розпірках та ремінець — усе це посипалося на підлогу, й Наталя сплеснула звільненими руками.

— Що, гарна? — гучно крикнула охриплим голосом Маргарита Миколаївна.

— Як це воно? — шепотіла Наталя, задкуючи. — Як ви це робите, Маргарито Миколаївно?

— Це крем! Крем, крем, — відповіла Маргарита, вказуючи на блискучого золотого слоїка й повертаючись перед дзеркалом.

Наталя, забувши про звалений на підлозі зім’ятий одяг, підбігла до трюма й жадливими, розжахтілими очима прикипіла до залишку мазі. Губи її щось шепотіли. Вона знову повернулася до Маргарити й промовила з якоюсь побожністю:

— Шкіра-бо! Шкіра, га! Маргарито Миколаївно, таж ваша шкіра світиться! — Та тут вона отямилася, підбігла до плаття, підібрала й стала обтрушувати його.

— Киньте! Киньте! — кричала їй Маргарита. — До біса його, усе киньте! А втім ні, беріть його собі на згадку. Кажу, беріть на згадку. Все забирайте, що є в кімнаті.

Ніби очманівши, нерухома Наталя якийсь час дивилася на Маргариту, тоді повисла їй на шиї, цілуючи та вигукуючи:

— Єдвабна! Світиться! Єдвабна! А брови-бо, брови!

— Беріть усе шмаття, беріть парфуми та тягніть собі до скрині, ховайте, — кричала Маргарита, — але коштовностей не беріть, бо вас у крадіжці звинуватять.

78