Майстер і Маргарита - Страница 26

Таким він побачив себе в трюмі, а поряд із люстром уздрів невідомого чоловіка, одягненого в чорне і в чорному береті.

Стьопа сів на ліжку й скільки міг витріщив набіглі кров’ю очі на невідомого.

Мовчанку порушив цей невідомий, промовивши низьким тяжким голосом із іноземним акцентом наступні слова:

— Добрий день, найсимпатичніший Степане Богдановичу!

Сталася павза, після якої, зробивши над собою страшне зусилля, Стьопа вицідив:

— Що ваша ласка? — і сам вразився, не пізнавши свого голосу. Слово «що» він вимовив дискантом, «ваша» — басом, а «ласка» йому зовсім не вийшло.

Незнайомець приязно всміхнувся, витяг великого золотого годинника з діямантовим трикутником на віку, видзвонив одинадцять разів і сказав:

— Одинадцята! І акурат година, як я дожидаюся вашого пробудження, бо ви призначили мені бути в вас о десятій. От я й тут!

Стьопа намацав на стільці поруч із ліжком штани, прошепотів:

— Пробачте… — надяг їх і хрипко спитав: — Скажіть, будь ласка, ваше прізвище?

Говорити йому було тяжко. За кожним словом хтось штрикав йому голкою до мозку, спричиняючи пекельного болю.

— Як? Ви й прізвище моє забули? — тут невідомий посміхнувся.

— Пробачте… — прохарчав Стьопа, вчувши, що похмілля дарує його новим симптомом: йому здалося, що підлога край ліжка пішла десь, і що цієї хвилини він головою униз полетить ік чортовій матері в тартар.

— Дорогий Степане Богдановичу, — промовив відвідувач, проникливо посміхаючись, — жодний пірамідон вам не допоможе. Йдіть за давнім мудрим правилом — клин клином виганяй. Єдине, що поверне вас до життя, це дві стопки горілки з гострою та гарячою закускою.

Стьопа був хитрою людиною і, хоч би як недужим він був, зміркував, що як його вже прихопили в такому стані, слід визнавати усе.

— Відверто кажучи, — почав він, насилу ворушачи язиком, — учора я трішки…

— Ані слова більше! — відповів візитер і від’їхав із кріслом убік.

Стьопа, витріщаючи очі, побачив, що на маленькому столику сервовано тацю, на якій є нарізаний білий хліб, паюсна ікра у вазочці, мариновані гриби на тарілочці, щось у каструльці і, нарешті, горілка в місткій ювеліршиній карафці. Особливо вразило Стьопу те, що карафа запітніла з холоду. Втім, це було зрозуміло — вона містилася в полоскальниці, набитій льодом. Накрито, одне слово, було чисто, вміло.

Незнайомець не дав Стьопиному подивові розвинутися до міри хворобливої й спритно налив йому пів стопки горілки.

— А ви? — пискнув Стьопа.

— З приємністю!

Тремтячою рукою підніс Стьопа стопку до вуст, а незнайомець одним проковтом вихилив вміст своєї стопки. Прожовуючи грудку ікри, Стьопа вичавив із себе слова:

— А ви що ж… закусити?

— Дякую, я не закушую ніколи, — відказав незнайомець і налив по другій. Відкрили каструлю — у ній виявилися сосиски в томаті.

І ось клята зеленява перед очима розтанула, стали вимовлятися слова, і, головне, Стьопа дещо пригадав. А саме, що діло вчора було на Сходні, на дачі в автора скетчів Хустова, куди оцей Хустов і возив Стьопу в таксомоторі. Пригадалося навіть, як наймали той таксомотор біля «Метрополя», був ще при цьому якийсь актор не актор… з патефоном у валізці. Так, так, так, це було на дачі! Ще, пам’ятається, скиглили собаки від того патефона. От тільки дама, яку Стьопа хотів поцілувати, зосталася нез’ясованою… чорт її знає, хто вона… здається, в радіо служить, а може бути, що й ні.

Вчорашній день, таким чином, помаленьку висвітлювався, та Стьопу тепер куди більше цікавив день сьогоднішній і, зокрема, поява у спальні невідомця, та ще й з закускою та горілкою. От що було б незле роз’яснити!

— Ну, що ж, тепер, сподіваюся, ви пригадали моє прізвище?

Та Стьопа лише сором’язливо всміхнувся й розвів руками.

— Одначе! Я чую, що після горілки ви пили портвайн! Згляньтеся, та хіба ж можна таке робити!

— Я хочу вас попросити, щоб усе це зосталося між нами, — підлесливо сказав Стьопа.

— Авжеж, авжеж! Але за Хустова я, само собою, не поручуся.

— А ви хіба знаєте Хустова?

— Учора в кабінеті в вас бачив мигцем цього індивіда, але досить одного побіжного погляду на його обличчя, щоб збагнути, що він — наволоч, підступник, пристосуванець і підлабузник.

«Чиста правда!» — подумав Стьопа, уражений таким вірним, точним і коротким визначенням Хустова.

Так, учорашній день ліпився з дрібків, але усе-таки тривога не полишала директора Вар’єте. Річ у тім, що в цьому вчорашньому дні зяяла величенна чорна діра. Ось цього самого незнайомця в береті, воля ваша, Стьопа в своєму кабінеті вчора аж ніяк не бачив.

— Професор чорної магії Волянд, — вагомо сказав візитер, бачивши Стьопині скрути, і розказав усе ряд по ряду.

Учора вдень він приїхав з-за кордону до Москви, відразу з’явився до Стьопи й запропонував свої гастролі у Вар’єте. Стьопа зателефонував до Московської обласної видовищної комісії й питання це узгодив (Стьопа сполотнів і закліпав очима), підписав з професором Воляндом контракт на сім виступів (Стьопа розтулив рота), умовився, що Волянд прийде до нього для уточнення подробиць о десятій годині ранку сьогодні… Оце Волянд і прийшов!

Прийшовши, він був зустрінутий покоївкою Грунею, яка пояснила, що сама вона допіру прийшла, що вона нахожа, що Берліоза вдома немає, а що як візитер воліє бачити Степана Богдановича, то нехай іде до нього до спальні сам. Степан Богданович так міцно спить, що розбудити його вона не береться. Побачивши, в якому стані Степан Богданович, артист послав Груню до найближчого гастроному по горілку та закуску, до аптеки по лід і…