Майстер і Маргарита - Страница 163

163

250

Барон Майґель? —

Барон — шляхетний титул, запроваджений у Росії Петром І для вищої прибалтійської шляхти німецького походження. Стати «колишнім бароном», як його називає далі Маргарита, можна лише за умови позбавлення титулу царем. Відречення від титулу за совєтської доби було спробою виказати лояльність до влади.

Прообразом Майґеля вважається барон Борис Сергійович Штайґер, киянин за народженням, уповноважений Колегії Народного комісаріяту освіти РСФСР з міжнародних стосунків, штатний співробітник ОГПУ-НКВД. Булгаков кілька разів зустрічався з ним, у тому й на прийомі в посла США (див. прим. ). У 1937 р. Штайґера було розстріляно як іноземного шпигуна (як і барона Майґеля в романі).

251

…стіл був вкритий церковною парчею. — Парча — декоративна тканина складного візерунку на шовковій основі із золотими або срібними нитками. Йде переважно на церковні облачення.

252

…я знався тільки з однією маркітанткою… — Маркітантка (італ. mercatanta, нім. Marketenderin — перекупка) — одна з дрібних перекупок харчових товарів та предметів військового вжитку, які у ХVIII — ХIХ ст. супроводжували армію в походах.

253

…влетів великий темний птах і тихенько черкнув крилом по лисині буфетника. Сівши на коминкову полицю поруч із годинником, птах виявився совою. — Сова — у повір’ях багатьох народів має славу зловіщого птаха; за Старим Заповітом усі види птахів родини совуватих належать до числа нечистих (Левіт 11: 16, 17; Повтор. 14: 15, 16); в юдаїзмі демон жіночого роду ([Ліліт]). У християнстві сова символізує морок, смерть, скорботу, запустіння, самотність, нечисть та чаклунство. У зв’язку з її нічним способом життя та здатністю до нічного бачення — бачити невидиме — сові приписується дар пророцтва. Вважалося, що якщо сова черкне крилом людину або вікно його оселі, то їм судиться незабарна смерть або руїна (пожежа). У греко-римській традиції сова символізувала мудрість і знання — в такій постаті вона перейшла й до європейської традиції. Сова, що сидить на стопі книжок — емблема мудрости.

254

…вдома під підлогою двісті золотих десяток. — Йдеться про російські золоті монети номіналом у десять рублів та вмістом 7,74 грамів щирого золота карбування 1897 р.

255

…у клініці Першого МДУ… — Йдеться про медичний факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, з 1930 р. — Перший медичний інститут ім. І. М. Сєченова, з 1990 р. — Московська медична академія ім. І. М. Сєченова. На час написання перших розділів роману в Москві був ще й Другий МДУ, створений на основі Вищих жіночих курсів і розформований 1930 р.; його медичний факультет було перетворено на Другий медичний інститут ім. М. І. Пирогова (з 1991 р. — Російський медичний університет).

256

Та я й не радив би вам лягати до клініки, — правив артист, — чи є сенс вмирати в палаті під стогін та харчання безнадійних хворих. Чи не краще справити бенкет на ці двадцять сім тисяч і, випивши отруту, переселитися <до іншого світу> під звуки струн, у товаристві хмільних красунь та хвацьких друзяк? — Цей пасаж пов’язує роман Булгакова з іншим великим романом. Волянд рекомендує буфетникові уникнути болісної смерти так, як це зробив герой роману Генрика Сенкевича «Камо грядеши» (Quo vadis? — 1894–1896) — «арбітр елеґантности» (elegantiae arbiter — так його називає Тацит [Annales 16: 18, 19]), автор «Сатирикона» Петроній, улюбленець імператора Нерона. Дія роману точиться у 64–68 рр. н. е. в Римі. Переконавшись в непереможності нової естетики християнства та на уникнення можливого гніву Нерона й того, що за цим гнівом може наспіти принизлива та болісна смерть, Петроній залишає за собою свободу часу та образу смерти. «Я жив, як хотів, і помру так, як мені подобається». Він облаштовує свою смерть пишною учтою, і помирає разом із своєю коханою Евнікою: скликавши друзів та щедро обдарувавши їх, він наказує грецькому лікареві розтяти жили собі та Евніці, і, попиваючи вино, слухаючи співаків, що співали «Гармодія» та Анакреонта та грали на кіфарах, віддається у владу бога смерти Танатоса (розд. 74). Такої шляхетної смерти не міг собі побажати дрібний совєтський торговець — невдовзі він помре на рака печінки. Роман Сенкевича без сумніву був відомий Булгаковові з часів юности.

257

Гелло, проводь! — Гелла — грецьке жіноче ім’я (’Έλλη, лат. Helle). У грецькій мітології дочка Атаманта і Нефели; разом з братом Фриксом мала бути віддана на офіру, щоб врятувати країну (Елладу) від посухи, накликаної їхньою підступною мачухою Іно. Втекла з Фриксом на золоторунному барані, підісланому їхньою рідною матір’ю, до Колхіди, але дорогою втопилася у морі, названому на її честь Геллеспонтом (тепер протока Дарданелли). Геллами на острові Лесбосі в давньогрецьких легендах називали передчасно загиблих дівчат-вампірів. Цікаво, що у грецькому перекладі роману це ім’я транслітерується як Γκέλα — грецькі перекладачі сприйняли його як російське або слов’янське.

258

Маргарита — ім’я в перекладі з грецької означає «перлина» (μαργαρίτης, μάργαρον). Вважають, що цей образ надиханий образом Маргарити (Ґретхен) у трагедії Ґете «Фауст», але характер Маргарити Булгакова і за життя, і в постаті відьми зовсім не відповідає сумирній вдачі героїні Ґете. Найбільш вірогідним прототипом, як видно з тексту роману, слід вважати Маргариту Валюа (див. прим. ). Біографічно ж образ Маргарити, на думку деяких дослідників творчости Булгакова, пов’язується з Оленою Сергіївною Булгаковою (Нюренберґ—Неєлова — Шиловська, 1893–1970), третьою дружиною письменника (з 1932 р.), а також з Маргаритою Петрівною Смирновою (див. прим. ).

163