Майстер і Маргарита - Страница 157

157

192

…кинув свою кімнату на М’ясницькій… — М’ясницька вулиця пролягає між Луб’янським майданом та Садовою-Спаською вулицею, названа за місцем поселення м’ясників та торгівлі м’ясом. За совєтських часів називалася вул. Кірова.

193

…П’ятий прокуратор Юдеї… — повторюваний у тексті п’ять разів (!) порядковий номер прокуратора без сумніву є калькою з назви книги Ґ. А. Мюллера «Понтій Пилат, п’ятий прокуратор Юдеї та суддя Ісуса з Назарета» (G. A.Müller. Pontius Pilatus, der fünfte Prokurator von Judäa und Richter Jesu von Nasareth. — Stuttgart, 1888), що слугувала авторові за одне з джерел (див. прим. , ). Попередниками Пилата на прокураторській посаді в Юдеї були Копоній (Coponius, 6-10 pp.), Марк Амбівій (Marcus Ambivius або Ambivulus або Ambibulus, 10–13 pp.), Анній Руф (Annius Rufus, 13–15 pp.) та Валерій Ґрат (Valerius Gratus, 15–26 pp.).

194

На Арбаті був чудовий ресторан, не знаю, чи існує він тепер. — Існує. Це ресторан «Прага» на Арбатській площі, у наріжному будинку при збігові вулиць Арбат та Поварської. Наприкінці 70-х років XIX ст. у цій будівлі було відкрито недорогу корчму (трактир), який його відвідувачі (переважно візники) називали «Брагою». Розкішним рестораном корчма стала в 1897 р., коли будинок виграв у більярд та перебудував купець П. С. Тарарикін. Після революції тут відкрилася загальнодоступна їдальня «Моссільпрому» (1924). У середині 1930-х років приміщення забрала спецїдальня для топтунів-охоронців Сталіна. Під своєю історичною назвою ресторан було знову відкрито у 1954 р. Реконструйований у 1997 р.

195

…тривожні жовті квіти. Чорт знає, як їх звати, але вони першими чомусь з’являються в Москві. — Йдеться про так звану мімозу (наукова назва: акація срібляста — Acaciadealbata), галузки якої з лютого-березня масово завозяться з Чорноморського узбережжя Кавказу; їхні суцвіття мають яскраво-жовтий колір. Саме мімозами називає автор ці квіти далі.

Зі сценою знайомства в романі багатьма деталями збігаються свідчення Маргарити Петрівни Смирнової (в дівоцтві Архангельської — 1899–1990), дружини комісара-інспектора залізниць РСФСР та заступника начальника комунального відділу Північної залізниці, яка своїми спогадами (1986), переказаними одному з біографів Булгакова, зарахувала себе у прототипи булгаківської Маргарити. Цей короткий (легендарний?) роман збігається у часі й заповнює розрив стосунків Булгакова з О. С. Шиловською (лютий 1931 — серпень 1932), що завершився їхнім шлюбом 4 жовтня 1932 р. (М. О. Чудакова. Жизнеописание Михаила Булгакова. — Москва: «Книга», 1988. — С. 452–458; Б. Мягков. Родословия Михайла Булгакова. — Москва: АПАРТ, 2003. — С. 79–81).

196

Тверську ви знаєте? — Тверська — центральна вулиця Москви, пролягає від Тріюмфального до Манежного майдану (до вулиць Мохової та Охотний ряд); за совєтських часів називалася вул. Горького.

197

…так вражає фінський ніж! — Фінський ніж («фінка», «фіняк») — мисливський нескладаний ніж з широким односічним клинком з прямим обухом та закругленим при кінці лезом. У Росії фінський ніж був символом криміналітету. Ножі виготовлялися нелегально (в тому й в місцях позбавлення волі — «на зоні») з так званими «вусиками» — поперечиною при основі руків’я для фіксації руки при ударі.

198

…запалювала гасницю… — Гасниця (тут) — нагрівальний прилад для приготування їжі, що працював на гасі, спалюваному на ґноті (звичайно гасниця мала два ґноти, розташовані паралельно); більше відомий під назвами «керосинка» або (у Києві) «грец».

199

…м’яв манускрипт… — Манускрипт — те саме що рукопис (лат. manus — рука та scribere — писати); звичайно вживається стосовно давніх рукописів.

200

…члени редакційної колеґії, а саме Латунський та Ариман і літерат Мстислав Лаврович. — Названі прізвища складають, власне, перелік головних гонителів Булгакова, зусиллями яких було заборонено постановки його п’єс та публікацію творів.

Прообразом Латунського вважають двох осіб: Осафа Семеновича Литовського (1892–1961) — драматурга та літературного критика, у 1930–1937 рр. голову Головреперткому (Главное управление по контролю за репертуаром при Комитете по делам искусcтв при СНК СССР) та критика А. Орлинського, який виступив у «Рабочей газете» (8 жовтня 1926 р.) зі статтею «Против булгаковщины: Белая гвардия сквозь розовые очки», з якої й розпочалося зграйне цькування Булгакова (слівце «булгаковщина» дістало відгомін у романі: «пилатчина»).

Ариман (перс. [Аhriman] — повелитель духів зла, уособлення смерти й тьми в релігії зороастризму) — під цим лиховісним іменем автор наводить критика та публіциста Леопольда Леонідовича Авербаха (1903–1937 [1939?]), генерального секретаря РАПП (див. прим. ), небожа Я. Свердлова, свояка Г. Ягоди (див. прим. ), згодом репресованого, який постійно й заповзято цькував Булгакова.

Мстислав Лаврович — це совєтський письменник та драматург Всеволод Вишневський (1900–1951), який у своїх творах розробляв тему громадянської війни з позицій офіційної ідеології та який послідовно й настирливо шельмував Булгакова як можливого конкурента при постановці п’єс. Прізвище Вишневський обернуто на Лаврович із використанням у слововиводі альтернативного складника вихідного слова «лавровишня» (лікарська й водночас отруйна рослина Laurocerasus officinalis). У добу написання твору лавровишневі краплі були популярним засобом проти кашлю. Ім’я Мстислав має віддзеркалювати невтамовану жагу автора помститися за розгорнуте проти нього цькування, в тому й з боку «всеволодного» пристосуванця й донощика.

157