Майстер і Маргарита - Страница 141

141

32

…прокуратор Юдеї Понтій Пилат. — Прокуратор (лат. procurator) — правитель (префект), призначуваний римським імператором у невеликій провінції, наділений абсолютною виконавчою, адміністративною та судовою владою над громадянами не-римлянами, підпорядкований намісникові-леґатові (губернаторові) більшої провінції.

Понтій Пилат (Pontius Pilatus, рік народження невідомий, помер після 36 р. н. е.) — п’ятий за порядком призначення прокуратор Юдеї та Самарії (26–36 р. н. е.) часів царювання імператора Тиберія, підпорядкований намісникові Сирії. Розглянувши справу Ісуса та переконавшись у його невинності, він зрозумів, що юдеї зрадили Його через заздрість, але, щоб догодити народові, він віддав Його на розп’яття, вмивши руки на знак особистого визнання невинности Ісуса. Про родовід Пилата та його кар’єру перед прибуттям до Юдеї немає жодних документальних свідчень. Можна лише сказати, що за народженням він був італьським римським громадянином, та що за прийнятою на той час практикою на посаду прокуратора імператор міг призначити людину зі стану вершників (ordo equester) — шляхти середнього щабля — з досвідом військової служби. Майже всі відомості про життя та діяльність Пилата походять з апокрифічних джерел (легенд), у тому й про його германське походження, акцентоване в романі (див. прим. ). Його часто характеризували як жорстоку, брутальну, оприскливу та безчельну людину, юдофоба. Християнська церква ставиться до Пилата цілком прихильно; Коптська та Етіопська православні церкви канонізували його на святого.

33

…прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало негарний день… — Анахронізм: Пилат не міг знати про існування трояндової олії, вона ніде не згадується ні в Старому Заповіті, ні в Евангеліях. Вперше її видобув з пелюсток троянд мало не 1000 років по Різдві Христовому великий східний філософ, поет та лікар Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна, 980–1037). Одним з видів пахощів, достеменно вживаних у Палестині Ісусової доби, був нард — етерова олія, видобувана з кореняків нарду (Naerdostachys jatamansi), дорогоцінної пахучої рослини, яку довозили з Індії через Персію. Саме миром (олією) «з найдорожчого нарду пахучого» намастила на вечері Марія, сестра Лазаря, ноги Ісусові, «…І пахощі мира наповнили дім!» Саме через це миро, в атмосфері його пахощів, сталася «сварка» між Ісусом та Юдою (Ів. 12: 3–8), що була безпосереднім приводом зради Іскаріота. Принагідно: оливою з нардом намащували себе повії. І саме нард в Евангеліях є символом викриття Ісусом зрадника. Миром (євр. [мар] — гіркий) також називали пахучу смолу, яку видобували з кори мирового дерева або чагарника Balsamodendron myrrha, що росте в Аравії та Абісинії, або густий сік, що точиться з гілок чагарника о назві чист (Cistus); біблійне миро є, вірогідно, сумішшю названих речовин. Авторський винахід, що занурює прокуратора у просякнуте ненависним йому запахом повітря, як ніби дає Пилатові підсвідому пересторогу, застереження проти негідного вчинку, до якого він матиме сьогодні причетність. То запах зради.

34

У виданні 1973 р.: «… до запаху шкіри та конвою…»

35

…перша когорта Дванадцятого Блискавичного леґіону… —

Когорта (лат. cohors) — підрозділ леґіону війська Стародавнього Риму, що складався з 3 маніпулів (див. прим. ). Когорти йменувалися за місцем їх формування та етнічного походження вояків, окрім першої в леґіоні, що формувалася лише з римлян-італьців, і яку називали ще римською когортою.

Леґіон (лат. legio) — найбільший підрозділ війська Стародавнього Риму (5–6 тис. вояків), який складався з 10 когорт. Леґіонові римського війська завжди надавали номер та назву: Дванадцятий Блискавичний леґіон називався по-римському Legio XII Fulminata, і саме так — «Фульміната» — називає його Пилат у розмові з Каїфою. Під час описуваних подій Дванадцятий леґіон базувався у місті Рапани (тепер не існує) у Сирії.

36

…прийшла з прокуратором до Єршалаїму… — Єршалаїм (точніше Єрушалаїм) — єврейська вимова назви святого міста Єрусалима («місто великого царя», «радість усієї землі», «володіння світом»). Найдавніші відомості про Єрусалим датуються ХІV — ХV ст. до н. е. — листами царя міста Уру-Салим до єгиптянського фараона, знайденими 1988 р. в Ель-Амарні. У Біблії вперше згадується у книзі Буття (14: 18) під назвою Саліма. Теперішня назва вперше зустрічається у книзі Ісуса Навина (10:1 — «І сталося, як почув єрусалимський цар Адоні-Цедек…»). При поділі Ізраїлю Єрусалим дістався коліну Веніяміновому, але перебував у володінні коліна Юдиного. Завойований Давидом, який, перемігши ханаанське плем’я Євусеїв, заволодів фортецею Сіон і став жити у ній, назвавши її Містом Давидовим. Столицею царства Юдеї Єрусалим став по смерті Соломона, сина Давида (бл. 975 р. до н. е.).

37

…кашовари в кентуріях почали готувати обід… — Кентурія (лат. centuria) — загін війська Стародавнього Риму чисельністю 60–100 вояків, сотня.

38

О боги, боги… — В устах Пилата ця репліка свідчить про сповідування ним політеїстичної поганської релігії (багатобожжя) на відміну від монотеїзму (єдинобожжя) юдаїзму та християнства; це звертання, втім, вживається у тексті роману також автором, Майстром та Бездомним, але не Левієм Матвієм, не первосвящеником Каїфою, і, звісно, не Єшуа, які визнають тільки єдиного Бога.

39

…жахлива хвороба… гемікранія… — Гемікранія (від гр. ημι — напів- та κρανίον — череп) — застаріла назва міґрени, нападів гострого головного болю, найчастіше в половині голови, супроводжуваного памороченням та нудотою.

141