Майстер і Маргарита - Страница 109

109

Під аркою брами танцювало й скакало неспокійне полум’я смолоскипів. Вартові вояки з другої кентурії Блискавичного леґіону сиділи на кам’яних лавах, граючи в кості. Побачивши прибулого військового, вояки підхопилися з місць, військовий махнув їм рукою й в’їхав до міста.

Місто було залите святковими вогнями. В усіх вікнах вигравало полум’я світильників, і звідусіль, зливаючись у нестрункий хор, лунали славослів’я. Зрідка зазираючи у вікна, що виходять на вулицю, вершник міг бачити людей за святковим столом, на якому лежало м’ясо козеняти, стояли чаші з вином між мисками з гіркими травами. Насвистуючи якусь тиху пісеньку, вершник неквапним клусом пробирався пустельними вулицями Нижнього Міста, прямуючи до Антонієвої вежі, зрідка поглядаючи на ніде не бачені у світі п’ятисвічники, що палали над храмом, чи на місяця, що висів ще вище від п’ятисвічників.

Палац Ирода Великого не брав жодної участи у святкуванні великодньої ночі. У заплічних покоях палацу, звернених на південь, де розмістилися офіцери римської когорти й леґат леґіону, світилися вогні, там почувався якийсь рух і життя, передня ж частина, парадна, де був єдиний і невільний мешканець палацу — прокуратор, — уся вона, зі своїми колонадами й золотими статуями, немов осліпла під ярим місяцем. Тут, усередині палацу, панували морок і тиша. І до середини прокуратор, як і казав Афранієві, піти не побажав. Він звелів постіль налаштувати на бальконі, там де обідав, а ранком провадив допит. Прокуратор ліг на приготовлене ложе, та сон не забажав прийти до нього. Нагий місяць висів високо в чистому небі, і прокуратор не зводив з нього очей протягом декількох годин.

Десь опівночі сон нарешті зглянувся на ігемона. Гарячково позіхнувши, прокуратор розстібнув і скинув плаща, зняв ременя з широким сталевим ножем у піхвах, що оперізував сорочку, поклав його в крісло край ложа, скинув сандалії і потягнувся. Банґа негайно піднявся до нього на постіль і ліг поруч, голова до голови, і прокуратор, поклавши собаці руку на шию, склепив нарешті очі. Лише тоді заснув і пес.

Ложе було в півмороку, закрите від місяця колоною, але від сходів ґанку до постелі пролягла місячна стяга. І тільки-но прокуратор втратив зв’язок із тим, що було околом нього на яві, він відразу рушив світним шляхом і пішов ним угору просто до місяця. Він навіть розсміявся уві сні зі щастя, так усе склалося чудово й неповторно на просвітчастій блакитній дорозі. Він йшов у супроводі Банґи, а поруч із ним йшов бурлака філософ. Вони сперечалися про щось дуже складне й важливе, причому ніхто з них не міг передужати іншого. Вони ні в чому не годилися один з одним, і через те їхня суперечка була особливо цікавою й нескінченною. Само собою зрозуміло, що сьогоднішня страта виявилася справжнісіньким непорозумінням — бо ж ось він, філософ, що видумав таку неймовірно безглузду річ, нібито усі люди добрі, йшов поруч, отже, він був живий. І, звичайно, зовсім жахно було б навіть помислити про те, що таку людину можна стратити. Страти не було! Не було! От у чому розкіш цієї подорожі угору сходами місяця.

Вільного часу було стільки, скільки потрібно, а гроза буде тільки надвечір, і боягузтво, безперечно, одна з найстрашніших вад. Так казав Єшуа Га-Ноцри. Ні, філософе, я тобі заперечую: це найстрашніша вада.

От, хоча б, не вбоявся ж теперішній прокуратор Юдеї, а колишній трибун у леґіоні, тоді, в Долині Дів, коли люті германці ледь не загризли Щуробоя-Велетня. Та даруйте мені, філософе! Невже ж ви, при вашому розумі припускаєтеся думки, що через людину, яка скоїла злочин проти кесаря, погубить свою кар’єру прокуратор Юдеї?

— Так, так, — стогнав і схлипував уві сні Пилат.

Звісно, погубить. Ранком би ще не погубив, а тепер, уночі, зваживши усе, ладний погубити. Він піде на все, щоб врятувати від страти геть ні в чому не винного безумного мрійника й лікаря!

— Нам тепер бути завжди разом, — казав йому уві сні обідраний філософ-бурлака, який невідь-звідки постав на дорозі вершникові із золотим списом. — Як один — то, отже, відразу ж і другий! Пом’януть мене, — відразу пом’януть і тебе! Мене — підкидька, сина невідомих батьків, і тебе — сина короля-звіздаря й дочки мірошника, красуні Пили.

— Так, то ти ж не забудь, пом’яни мене, сина звіздаря, — просив уві сні Пилат. І, заручившись уві сні кивком жебрака з Ен-Сариду, що йшов поруч із ним, жорстокий прокуратор Юдеї з радощів плакав і сміявся уві сні.

Усе це було хороше, та тим жахливішим було пробудження ігемона. Банґа загарчав на місяця, і слизька, немов накатана маслом блакитна дорога перед прокуратором провалилася. Він розплющив очі, й перше, що пригадав, це те, що страта була. Перше, що зробив прокуратор, це навиклим жестом вхопився за нашийника Банґи, а тоді хворими очима став шукати місяця і побачив, що він трохи відійшов убік і посріблився. Його світло перебивало неприємне, неспокійне світло, що грало перед самими очима. В руках кентуріона Щуробоя палав і чадів смолоскип. Щуробій з острахом і люттю дивився скоса на небезпечного звіра, який налаштувався до скоку.

— Не займай, Банґо, — сказав прокуратор хворим голосом і кашлянув. Затуляючись від полум’я рукою, він казав далі: — І вночі, й при місяці мені немає спокою. О боги! Ви теж маєте кепську посаду, Марку. Вояків ви калічите…

З шаленим здумінням Марк дивився на прокуратора, і той отямився. Щоб залагодити пусті слова, вимовлені вві сні, прокуратор сказав:

— Не ображайтеся, кентуріоне, моє становище, кажу, іще гірше. Чого вам треба?

— До вас начальник таємної варти, — спокійно сповістив Марк.

109