Майстер і Маргарита - Страница 85

Третій, точнісінька копія другого, а відтак і першого, чергував на підійсті третього поверху. Він палив міцні цигарки, і Маргарита розкашлялася, проходячи повз нього. Курець, неначе його штрикнули, скочив з лави, на якій сидів, став неспокійно озиратися, підійшов до поручнів, глянув донизу. Маргарита зі своїм проводирем цього часу вже була біля дверей квартири № 50. Дзвонити не стали, Азазелло безшумно відімкнув двері своїм ключем.

Перше, що вразило Маргариту, це та темрява, до якої вона потрапила. Нічого не було видно, як у підземеллі, й Маргарита мимохіть вхопилася за Азазеллів плащ, боячись спіткнутися. Та тут вдалечині та угорі заблимав вогник якогось каганця й став наближатися. Азазелло на ходу вийняв в Маргарити з-під пахви щітку, й та зникла без жодного звуку в темряві. Тут стали підніматися якимись широкими сходами, і Маргариті стало здаватися, що краю їм не буде. Її вражало, як у передпокої звичайної московської квартири можуть вміститися ці незвичайні невидимі, та добре відчутні безкінечні сходи. Та тут підйом закінчився, й Маргарита збагнула, що вона стоїть на помості. Вогник наблизився впритул, і Маргарита побачила освітлене обличчя чоловіка, довгого й чорного, який тримав у руці того самого каганця. Ті, хто на своє лихо вже стрілися йому на дорозі, навіть при цьому слабкому світлі язичка в каганці, певна річ, одразу впізнали б його. Це був Коров’єв, чи то пак Фаґот.

Щоправда, зовнішність Коров’єва дуже змінилася. Миготливий вогник відбивався не в тріснутому цвікері, який давно вже пора було викинути на смітник, а в моноклі, щоправда, також тріснутому. Вусичка на зухвалому обличчі були підкручені й напомаджені, а чорнота Коров’єва пояснювалася досить просто — він був у фрачному вбранні. Біліли тільки його груди.

Маг, реґент, чаклун, перекладач або чорт знає хто насправді — словом кажучи, Коров’єв — розкланявся і, широко провівши каганцем у повітрі, запросив Маргариту слідувати за ним. Азазелло зник.

«Напрочуд дивний вечір, — думала Маргарита, — я усього сподівалася, та тільки не такого! Електрика, чи що, в них згасла? Та найдивніше — розміри цього приміщення. Яким чином це все може убгатися в московську квартиру? Просто-таки ніяк не може».

Хоч як мало давав світла коров’ївський каганець, Маргарита збагнула, що стоїть у геть неосяжній залі, та ще з колонадою, темною та на перше враження безкінечною. Біля якоїсь канапки Коров’єв зупинився, поставив свого каганця на якусь тумбу, жестом запросив Маргариту сісти, а сам примостився обіч у мальовничій позі — обпершись на тумбу.

— Дозвольте відрекомендуватися вам, — зарипів Коров’єв, — Коров’єв. Вас дивує, що немає світла? Економія, як ви, певна річ, подумали? Ані-ні-ні. Нехай перший-ліпший кат, хоча б один з тих, хто сьогодні, дещо згодом, матиме за честь прикластися до вашого коліна, на цій самій тумбі відчикрижить мені голову, якщо це так. Просто мессір не любить електричного світла, й ми дамо його в якнайостанніший момент. І тоді, повірте, нестачі в ньому не буде. Навіть, як на мене, добре було б, якби його було трохи менше.

Коров’єв сподобався Маргариті, і тріскуче його патякання подіяло на неї заспокійливо.

— Ні, — відповіла Маргарита, — найбільше мене вражає, де це все вміщується. — Вона повела рукою, підкреслюючи цим неосяжність залі.

Коров’єв солодко посміхнувся, через що тіні ворухнулися у зморшках біля його носа.

— Найпростіше з усього! — відповів він. — Тим, хто добре знайомий з п’ятим виміром, не важко розсунути приміщення до бажаних меж. Скажу вам більше, шановна пані, до чорт знає яких меж! Я, втім, — патякав далі Коров’єв, — знавав людей, які не мали жодної уяви не лише про п’ятий вимір, але й узагалі ні про що не мали жодної уяви та проте творили справжнісінькі чудеса в сенсі розширення свого приміщення. Так, наприклад, один городянин, як мені розповідали, одержавши трикімнатну квартиру на Земляному валу, без усякого п’ятого виміру та інших речей, від яких глузд за розум завертає, умить перетворив її на чотирикімнатну, розділивши одну з кімнат навпіл перегородкою.

По тому він обміняв на дві окремі квартири в різних районах Москви — одну з трьох, а другу з двох кімнат. Погодьтеся, їх стало п’ять. Трикімнатну він обміняв на дві окремі по дві кімнати й став власником, як ви самі бачите, шести кімнат, щоправда, розпорошених у цілковитому безладі по всій Москві. Він вже збирався був зробити останній та найблискучіший вольт, вмістивши в газеті об’яву, що міняє шість кімнат у різних районах Москви на одну п’яти-кімнатну квартиру на Земляному валу, як його діяльність, з незалежних від нього причин, увірвалася. Можливо, він тепер має яку-небудь кімнату, та тільки, осмілюся вас запевнити, не в Москві. Он який проноза, а ви оце ще зволите правити про п’ятий вимір!

Маргарита, хоча й не правила зовсім про п’ятий вимір, а правив про нього сам Коров’єв, весело розсміялася, прослухавши розповідь про пригоди квартирного пронози. А Коров’єв провадив далі:

— Одначе до діла, до діла, Маргарито Миколаївно. Ви жінка вельми розумна і, певно, вже здогадалися про те, хто наш хазяїн.

Серце Маргариті гупнуло, і вона кивнула головою.

— Ну от, ну от, — казав Коров’єв, — ми вороги всіляких недомовок та потаємностей. Щороку мессір дає один баль. Він називається весняним бальом повні місяця, або бальом ста королів. Народу!.. — тут Коров’єв вхопився за щоку, як ніби йому заболів зуб. — А втім, сподіваюся, ви самі в цьому переконаєтесь. Так от: мессір неодружений, як ви, певно, самі розумієте. Але ж потрібна хазяйка, — Коров’єв розвів руками, — погодьтеся самі, без хазяйки…