Майстер і Маргарита - Страница 81

У ванні страшно гучала вода і в кухні так само. «Здається, вже полилося на підлогу», — подумала Маргарита й додала вголос:

— Однак розсиджуватись ніяк.

З кухні в коридор вже струменів потік. Хльопаючи босими ногами у воді, Маргарита відрами носила з кухні воду в кабінет критика й виливала її в шухляди письмового столу. Потім, розтрощивши молотком дверцята шафи в тому ж кабінеті, кинулася до спальні. Розбивши дзеркальну шафу, вона витягла з неї костюм критика й втопила його у ванні. Повну чорнильницю чорнила, узяту в кабінеті, вона вилила у пишно спушене двоспальне ліжко в спальні. Руйнація, яку вона чинила, давала їй жагучої насолоди, та водночас їй усе здавалося, що наслідки виходять якісь мізерні. Тому вона стала діяти якпопадя. Вона трощила вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не докінчивши цього, верталася до спальні, і кухняним ножем кремсала простирадла, трощила засклені фотографії. Втоми вона не чула, й тільки піт котився по ній цівками.

У цей час у квартирі № 82, під квартирою Латунського, служниця драматурга Кванта пила чай у кухні, дивуючись з приводу того, що згори доноситься якийсь гуркіт, біганина та дзвін. Підвівши голову до стелі, вона раптом побачила, що та на очах змінює свій білий колір на якийсь мертво-синюватий. Пляма ширилася на очах, і раптово на ній спухли краплі. Хвилини зо дві сиділа служниця, дивуючись такому явищу, доки, нарешті, зі стелі не линув справжнісінький дощ і не застугонів по підлозі. Тут вона скочила, підставила під струмені таза, що анітрохи не зарадило, позаяк дощ ширився й почав заливати і газову плиту, й стіл з начинням. Тоді, скрикнувши, служниця Кванта вибігла з квартири на сходи, й зразу ж у квартирі Латунського здійнялися дзвінки.

— Ну, задзвонили… Час забиратися, — сказала Маргарита. Вона сіла на щітку, прислухаючись до того, як жіночий голос кричить у шпару дверей:

— Відчиніть, відчиніть! Дусю, відчини! Чи це в вас вода тече? Нас затопило.

Маргарита піднеслася на метр угору й вперіщила по жирандолі. Дві жарівки розірвало, і на всі боки полетіли підвіски. Крики в шпарі припинилися, на сходах почулося тупотіння. Маргарита випливла у вікно, опинилася знадвору вікна, розмахнулася несильно й молотком вдарила в шибку. Вона схлипнула й обличкованим мармуровим муром каскадом побігли додолу дрізки. Маргарита поїхала до наступного вікна. Далеко долі забігали люди тротуаром, з двох машин, що стояли біля під’їзду, одна загула й від’їхала.

Покінчивши з вікнами Латунського, Маргарита попливла до сусідньої квартири. Удари почастішали, провулок виповнився дзеленчанням та гуркотом. З першого під’їзду вибіг швайцар, подивився угору, трохи завагався, очевидно, не добравши відразу, що йому робити, сунув до рота сюрчка й скажено засюрчав. З особливим запалом під це сюрчання розсадивши останню шибку у восьмому поверсі, Маргарита опустилася до сьомого й стала трощити шибки в ньому.

Зморений тривалим неробством за дзеркальними дверима під’їзду, швайцар вкладав у сюрчання усю душу, причому точно слідував за Маргаритою, неначе акомпануючи їй. У павзах, коли вона перелітала від вікна до вікна, він набирав тху, а з кожним ударом Маргарити, надимаючи щоки, заливався, свердлуючи нічне повітря до самого неба.

Його зусилля, поєднувані із зусиллями роз’ятреної Маргарити, дали чималі наслідки. У домі діялася паніка. Цілі ще шибки розчинялися, в них з’являлися голови людей і негайно ж ховалися, розчинені ж вікна, навпаки, зачинялися. У протилежних будинках у вікнах на освітленому тлі виринали темні силуети людей, що силкувалися зміркувати, чого це без усякої причини трощаться шибки в новій будівлі Драмліту.

У провулку народ біг до будинку Драмліту, а всередині його усіма сходами тупотіли без усякого глузду та сенсу люди. Служниця Кванта кричала тим, хто біг сходами, що їх залило, а до неї незабаром приєдналася служниця Хустова з квартири № 80, розташованої під квартирою Кванта. У Хустових побігло зі стелі й у кухні, й у вбиральні. Нарешті, в Квантів у кухні звалився здоровезний пласт тиньку зі стелі, розбивши усе брудне начиння, а далі пішла вже справжня злива: з кліток обвислої мокрої драниці полило як з відра. Тоді на сходах першого під’їзду знялися крики. Пролітаючи повз передостаннє вікно четвертого поверху, Маргарита поглянула в нього й побачила людину, яка у паніці нап’яла на себе протигаза. Вдаривши молотком в її шибку, Маргарита наполохала її, і вона зникла з кімнати.

І несподівано дикий погром ущух. Зіслизнувши до третього поверху, Маргарита зазирнула у крайнє вікно, завішене легенькою темною фіранкою. У кімнаті світилася слабенька жарівка під дашком. У маленькому ліжку із сітчастими боками сидів хлопчик років чотирьох і злякано прислухався. Дорослих нікого не було в кімнаті. Очевидно, всі вибігли з квартири.

— Шибки б’ють, — промовив хлопчик і гукнув: — Мамо! — Ніхто не озвався, й тоді він сказав:

— Мамо, я боюся.

Маргарита відкинула фіранку й влетіла у вікно.

— Я боюся, — повторив хлопчик і затремтів.

— Не бійсь, не бійсь, маленький, — сказала Маргарита, силуючись пом’якшити свій схриплий на вітрі, злочинний голос, — то хлопчаки шибки били.

— З рогачки? — спитав хлопчик, перестаючи тремтіти.

— З рогачки, з рогачки, — потвердила Маргарита, — а ти спи!

— Це Ситник, — сказав хлопчик, — він має рогачку.

— Авжеж, він!

Хлопець поглянув лукаво десь убік і запитав:

— А ти де, тьотю?

— А мене немає, — відповіла Маргарита, — я тобі снюся.