Майстер і Маргарита - Страница 31

К оглавлению

31

— Про Понтія Пилата, — відповів Іван Миколайович, і очі його взялися похмурою імлою.

— Ну от і славно! — вигукнув скорений Стравинський і, звернувшись до того, хто був з борідкою, наказав: — Федоре Васильовичу, випишіть, будь ласка, громадянина Бездомного в місто. Але цю кімнату не займати, постільну білизну не міняти. За дві години громадянин Бездомний знову буде тут. Ну що ж, — звернувся він до поета, — успіху вам не зичу, бо в цей успіх ані на йоту не вірю. До скорого побачення! — Він встав, а почет його ворухнувся.

— На якій підставі я знову буду тут? — тривожно спитав Іван.

Стравинський ніби чекав на це запитання, відразу всівся знову й промовив:

— На тій підставі, що, тільки-но ви з’явитесь у кальсонах до міліції і скажете, що бачилися з людиною, яка особисто бачила Понтія Пилата, — як тієї ж миті вас привезуть сюди, й ви знову потрапите до цієї самої кімнати.

— До чого тут кальсони? — розгублено оглядаючись, спитав Іван.

— Найбільше Понтій Пилат. Але й кальсони також. Бо ж казенну білизну ми з вас знімемо, й видамо вам ваш одяг. А допровадили вас сюди в кальсонах. Проте на квартиру до себе ви заїхати аж ніяк не збиралися, хоча я й натякнув вам на це. Далі піде Пилат… і діло готове!

Тут щось страшне скоїлося з Іваном Миколайовичем. Його воля немов розкололася, він відчув, що він кволий, що потребує ради.

— То що ж робити? — спитав він, цього разу вже боязко.

— Ну от і славно! — озвався Стравинський. — Це найрезонніше запитання. Тепер скажу вам, що з вами сталося. Учора хтось вас дуже настрахав і засмутив розповіддю про Понтія Пилата та іншими речами. І от ви, знервована, зашарпана людина, пішли містом, розповідаючи про Понтія Пилата. Цілком природно, вас беруть за божевільного. Ваш порятунок тепер тільки в одному — в цілковитому спокої. І вам неодмінно слід залишитися тут.

— Але ж його треба впіймати! — вже благально вигукнув Іван.

— Гаразд, але самому ж бо навіщо бігати? Положіть на папір усі ваші підозри та обвинувачення проти цієї людини. Немає нічого простішого, як переслати вашу заяву куди слід, і якщо, як ви гадаєте, ми маємо діло із злочинцем, усе це з’ясується дуже скоро. Але тільки одна умова: не напружуйте голови й старайтеся менше думати про Понтія Пилата. Чи ж мало що можна розповісти! Та не всьому слід вірити.

— Зрозумів! — рішуче заявив Іван. — Прошу видати мені папір і перо.

— Видайте папір і коротенького оливця, — наказав Стравинський гладкій жінці, а Іванові сказав так: — Але сьогодні радив би не писати.

— Ні, ні, сьогодні ж, неодмінно сьогодні, — стривожено вигукнув Іван.

— Ну добре. Тільки не напружуйте мозку. Не вийде сьогодні, вийде завтра.

— Він втече!

— О ні, — впевнено заперечив Стравинський, — він ніде не втече, ручуся вам. І пам’ятайте, що тут в нас вам усіма засобами допоможуть, а без цього у вас нічого не вийде. Ви мене чуєте? — раптом пройнятливо запитав Стравинський і заволодів обома руками Івана Миколайовича. Узявши їх у свої, він довго, просто дивлячись у вічі Іванові, повторював — Вам тут допоможуть… ви чуєте мене? Вам тут допоможуть… вам тут допоможуть… Вам прийде полегша. Тут тихо, спокійно… Вам тут допоможуть…

Іван Миколайович зненацька позіхнув, вираз обличчя його злагіднішав.

— Так, так, — тихо сказав він.

— Ну от і славно! — за своїм звичаєм завершив бесіду Стравинський і підвівся. — До побачення! — він потиснув руку Іванові і, вже виходячи, повернувся до того, що був із борідкою, і сказав: — Так, а кисень спробуйте… і ванни.

За кілька секунд перед Іваном не було ні Стравинського, ні почту. За ґратами у вікні, проти полуденного сонця, пишався радісний весняний бір на другому березі, а ближче виблискувала річка.

Розділ 9
Коров’євські штучки

Никанора Івановича Босого, голову житлового товариства будинку № 302-біс на Садовій вулиці в Москві, де мешкав покійний Берліоз, пообсідали страшенні клопоти, починаючи від минулої ночі з середи на четвер.

Опівночі, як ми вже знаємо, приїхала до будинку комісія, в якій брав участь Желдибін, викликала Никанора Івановича, повідомила його про загибель Берліоза й разом із ним попрямувала до квартири № 50.

Там було проведено опечатування рукописів і речей покійного. Ні Груні, нахожої покоївки, ні легковажного Степана Богдановича того часу в квартирі не було. Комісія оголосила Никанорові Івановичу, що рукописи покійною будуть нею узяті до впорядкування, що житлоплоща покійного, тобто три кімнати (колишні ювеліршині кабінет, вітальня і їдальня), переходять під оруду житлотовариства, а речі небіжчика підлягають зберіганню на вказаній житлоплощі аж до зголошення спадкоємців.

Вістка про загибель Берліоза розбіглася по всьому будинкові з якоюсь дивовижною швидкістю, і з сьомої години ранку в четвер до Босого стали телефонувати, а згодом і власною особою з’являтися із заявами, в яких містилися претенсії на житлоплощу покійного. Протягом двох годин Никанор Іванович прийняв таких заяв тридцять дві штуки.

У них містилися благання, погрози, кляузи, доноси, обіцянки зробити ремонт власним коштом, посилання на нестерпну тісноту та неспромогу жити в одній квартирі з бандитами. Посеред іншого вражав своєю мальовничою силою опис викрадення пельменів, укладених впрост до кишені піджака, в квартирі № 31, були ще дві обіцянки заподіяти собі смерть і одне визнання таємної вагітности.

Никанора Івановича викликали до передпокою його квартири, брали за рукав, щось шепотіли, підморгували й обіцяли віддячити.

31